Усе інше нехай зачекає!!!.....

Не сумуй, непотрібно жалю
Твої очі най ніч не вкриває
Не журися, тебе я люблю
Моє серце з тобою співає

Не проси ні про що, я молю
В долі відпуск, вона спочиває
В кожній миті твоє є „Люблю”
усе інше нехай зачекає!!!.....

Я хочу

Я хочу обійняти й щоб нікуди,
нікуди ти мене не відпускав.
Не хочу лікуватись від простуди,
від щастя щоб мене не лікував!
Я хочу пригорнутись й цілувати
і щоб ніхто, ніхто не заважав,
тепло кохання свого віддавати,
мене коханням теж щоб укривав!

Я не кохаю, я ЖИВУ тобою!

Я не живу без тебе, а існую!
В твоїх очах все: небо, сонце, день...
тобі сьогодні квіти я малюю,
лише тобі слова усіх пісень!

Я не кохаю, я ЖИВУ тобою,
твій подих, рух - продовження моїх...
Лише з тобою знову є собою,
мій образ ЗАВЖДИ у очах твоїх.

Я не живу без тебе, я – існую!
Ти день, ти небо, ти моє життя!
Лише тобі я райдугу малюю,
без тебе сіро... сенс втрача буття!..

КОХАТИ = ЖИТИ

Якщо людина створює дива
і сяє немов сонячне проміння,
якщо малює землю в кольора
й палає наче кам’яне вугілля,
якщо у снах мандрує по світах
а днями на човні із мрій пливе,
якщо душа і тіло наче птах -
вона КОХАЄ,
                    це дорівнює ЖИВЕ!

Я голосую за життя!

Тисячоліттями одні й ті ж запитання
Всі „За” і „Проти” також ідентичні
Моральність, людяність, добро, кохання
Не мають права бути прагматичні!

Тисячоліттями одні і ті ж дороги
Та люди інші йдуть уже стежками
Заможні, старці, молоді, небоги...
В них за плечима торби із грішками...

Тисячоліттями одні й ті ж запитання
І відповідь не нова є, - та сама!
Віддам свій голос я сьогодні за кохання!
Я голосую за життя! За слово: „Мама!”

Анестезiя

Вколола розум в серце – 5 кубів
Анестезія від думок і болю
Ти побоявся чи не зрозумів?
А може не хотів втрачати волю?
Вколола в розум прагматичність – 7 кубів
Це амнезія на тривалий час
Ти розгубився чи кохати не умів?
Не знаю... але втратив НАС!

Так - нi? Кохати - забути?

У тебе єдиний є шанс
Мене залишити з собою
Не видам я більше аванс
Не грала я в ігри з тобою!
У тебе залишилась мить
Мене зупинити й вернути
Вже відлік годинник дзвенить
Він радить про тебе забути
У тебе один лише шанс
Сказати люблю й повернути
Скінчився терпіння аванс
Так – ні? Кохати – забути?

Ти в менi, я - в тобi!

ти у мріях моїх…
ти у снах…
я у днях всіх твоїх…
у ночах…
ти в серці у мене…
в мені!
я в думці у тебе…
в тобі!

Прощай... Не вiдпускай!

Тобі скажу я: „Прощай...”
крикнути хочу: „Люблю!”
шепчу тобі: „Відпускай...”
стриматись серце молю...

Знову прошу: „Не тримай”,
ховаю всю правду в собі...
Мовчки шепчу: „Не пускай!”,
Ти знаєш, живу лиш в тобі!...

Втеча...

Я заховатись спробую від тебе:
у днях років згубитись назавжди...
Бо утекти надіюся від себе
не озираючись на пристрасне: „ Зажди!”

Я намагатимусь забутися в роботі,
тікати розумом подалі від душі...
Ми мов ляльки на паличках і дроті
Сміх душить сльози зараз у душі....

Дiагноз...

Я так хочу тебе відштовхнути:
лезом холоду вдаривши в груди.
Та не можу, не в силах забути,
бо кохання є гірше простуди!
Захворіла.. діагноз - клінічний
Ні таблеток, ні крапель немає
стан мій зараз шалено - критичний...
В картці пише: „Хвора. Кохає!”

Думки

Все байдуже.... на серці стало пусто...
в минуле загорнулось майбуття...
Лише думками знову стало густо
коли замислилась про вибір та життя

Так холодно... від розуміння сльози:
як сивий дощ вони змивають все...
Вкривають серце й душу знов морози
і забуваю....
                       замерзаючи....
                                                  про все...

Спроможнi майже все, але...

Ми можемо всі вивчити засади:
моральні норми, кодекси всі знати
Ми здатні потримати стерно влади
і мудрість вікову усю пізнати

Ми здатні геть усе видозмінити:
рельєф душі, на мапі всі картинки
Спроможні майже все, та не змінити
Кохання й смерть –
                            незмінні дві сторінки!

Не кричи!

Вір – не вір, чекай – спіши
Все дурня! Так й запиши!
Любиш?
То чому мовчиш?
Тихо…. Ти ж уже кричиш!!!!

В гостях у долi...

Свіжо-вижатий сік почуттів,
на кремінці шматочок бажання...
Замісило життя з відчуттів
наш солодкий пиріг із кохання.

Склянка повна емоцій та слів,
аромат поцілунків так вабить
Стиглість пристрасті світло - днів
почуттями серця наші палить

Неквапливо смакуємо дар
По шматочку, повільно їмо
Розуміємо, безцінний нектар
Ми сьогодні у долі п’ємо!

Пост Скриптум

Пост Скриптум. Я тебе люблю
Пробач, що снігом довго був
Дозволь я ніжність розіллю?
Я ж ще живий, я не забув...
Пост - фактум. Бачиш, сам не свій...
Тікав від себе цей весь час
Ти ж відчувала що я твій
Ти знала що потрібний час!!!
Пост Скриптум. Я тебе люблю!!!!

З небес на землю...

Як світло сяє бездоганність мрій,
як темно покриває роздум душу
Зафарбувалися герби наших надій
і знову в центрі пише слово: "Мушу!"

Як ніжно манить небо в височінь,
як міцно ноги упираються у землю
Не полетить наш птах у далечінь
бо впав підбитий
                              розумом
                                              на землю....

За - си - на - єш...

Свідомий крок із неба вниз? -
політ сльозами бездоганний...
На мізків станеш лиш карниз
й ламаєшся... і вже не гарний...

Свідомий крок із серця в біль -
цей шлях важкий, хіба не знаєш?
Та все проходить, неба синь
далеко вже, бо за - си - на - єш....

Як прожити без тебе, скажи

Як забути тебе, розкажи!
Як із пам’яті стерти сторінки?
Не мовчи... а візьми й покажи
Спопелити як можна всі вчинки

Як не думати про тебе, скажи!
Все забути і жити майбутнім
Ти мовчиш... ну то хоч напиши
Щоб залишити скарб незабутнім.....

Як прожити без тебе, скажи??!!!!!!

Розгубились

Невипадкова – випадковість:
у часи виміри співпали...
Ця просторова невагомість,
коли планети дві пропали...

Незрозуміла - зрозумілість:
серця зустрівшись - загубились...
Така дурна зарозумілість:
знайшлися й, просто, розгубились..

Просто будь

Ти вибач за любов мою,
Прости що душу я відкрила
Ти ж бачиш, я взяла й твою
Дала в замін тобі я крила
Верни дитинство, я молю,
Давай залишимось в полоні
Ти ж знаєш що тебе люблю:
Лишайся й «Будь!»,
                                в моїй долоні…

Мораль??? Пiд три чорти

Мій вир думок, а в ньому ти…
так хочеться тебе позвати…
І крикнути тобі: «Прийди!
Неможна вічність розривати!»
Весь холод снігу й пустоти
я хочу світлом розітнути…
Щоб серцю мовити: «Лети!»,
у гору руки простягнути…
Наш світ фантазії з зірок
моралі хватить розпинати!
Давай до неба зробим крок
i не дамо нас роз’єднати!

Привiт

Я тебе обіймаю… - Привіт!
Я так скучила… Де мій цілунок?
ТИ для мене зараз мій світ:
долі промінь, безцінний дарунок.

Я тебе доторкнуся… - Люблю!
Погляд відгук тепла відчуває…
Швидко так не іди знов, молю
Розум знає, душа не пускає

Хочу я потонути… терплю!
Бо боюсь злякати кохання
Знаєш й так що тебе я люблю
Та тримаю в узді всі бажання….

Два - одне!

«Скажи, де стільки літ і зим тебе життя дорогами водило?
В які світи незнані ти ходив, що дні життя сивинами укрило?

Скажи, як не розтратив ти усе у цій рутині, що тебе хлистала?
І як зумів ти зберегти себе у лаві днів, яка щораз палала?

Дай відповідь, я хочу зрозуміти! Адже немає випадкових збігів!
Невже ж можливо долю стріти: у вирі літ, серед життя забігів?

Ти пригорнеш і мовиш тихо: «Це все минуле і воно пройшло…
Ішов до тебе крізь дощі і лихо, я серце ніс - воно тебе знайшло!

Не треба думати, чому так сталось, давай подякуємо Господу за все!
Це завдяки йому зустрілись й поєднались, ми стали цілим: два - одне!»

Вперше

Сьогодні вперше пісню ти співав:
Хоч тихо, та солодко квітли ноти…
А голос твій на серці мому грав,
І не було в хвилини більше квоти..
Сьогодні вперше ти не жартував:
Слова лилися, наче мед із соти…
Плоди емоцій, мов той жнець збирав
І не потрібні були ставки й лоти.

Сьогодні вперше ти мені співав...

Повертайся!

Зостанься! – в серці прокричати
Ну все, біжи – сказати в вічі
І тишею знов промовчати
Тебе кохаючи крізь вічність!

Побудь.. Та ні, не піддавайся!
Нам час не вдасться розтягнути
І я скажу: ти повертайся!!!
Щоб знову двом лише побути…

Два днi

Колискову співаю не я
Обіймають тебе інші руки
Поцілунком торкнеться земля
В два ці дні – два важкі дні розлуки…
Пестиш знов не моє ти лице…
Шепчеш ніжні слова в інше вушко
А мені залишив лиш казки…
Та сльозу,
                 що впаде на подушку

Без слiв

Без слів вуста говорять «Я люблю»
Без дотику я ніжність відчуваю
Без погляду жадання я ловлю
Без обіцянок я про вічність знаю

Із слів – перлин намисто на душі
Кохання доторкнеться - оживаю
Із поглядом не треба вже вірші
Все зрозуміло й так: «КОХАЮ!»

Метелик

Танути у ніжності твоїй:
Розчинятися й летіть в повітрі…
І ховатись в шкарлупі своїй
Боячись, що пропаду на світлі…
Мов метелик я лечу щодня
На вогонь очей які так манять
Хоч пручаюсь та уперто я
Підлітаю до вогнів, що надять
Знаю, що можливо і згорю
І політ останнім моїм стане…
Не зважаючи на страх іду...
Відчуваючи, що лід розтане

Два птахи

Узяв за руку й в казку ти повів -
Шалений водоспад моїх емоцій!
У замок серця свого ти привів -
Надійність мурів із думок і лоцій.
Підняв на руки й в небо показав…
Легкий політ в блакитному просторі!
А в ньому ні на крок не відставав
Ми два птахи
                          закохані
                                           НА ВОЛІ!

Так хочеться...

Так хочеться в очах твоїх втонути
Сховатися в обіймах і летіть…
Так хочеться мораль усю забути
І теплим сонечком тебе зігріть.
Так хочеться горнутися щоранку
І бачити в очах твоє тепло
Так хочеться зустрітися світанком
Але, на жаль, нам цього - не дано……

Не треба слiв...

Не треба слів коли і так усе читаєш
В рядках і сміх, і радість і любов
І не потрібно щось казати, адже відчуваєш
Немов шампанське грає в тілі кров
Так дорого вартує те, що маєш
Адже не купиш це за цінності земні
Руками небо наді мною ти тримаєш
А я коханням
.                         розчиняюся
                                                  в тобі!

Поцiлунок долi...

Поцілунком не лякай уста,
Доторкнися подихом весняним!
І не треба, не шукай слова,
Вони вкрились літом полум’яним!

Дотиком своїм мене укрий,
Загорни неначе в теплу хустку...
І від світу почуття закрий,
З ніжністю їх песть, немов пелюстку!

Хай бутон розкриє лише час-
Він тоді всіх цвітом зачарує!
А тепер ми двоє є, і нас
Доля у серця теплом цілує!

Нереальна реальнiсть

Нереальна реальність для двох,
Неможливі можливі бажання,
І із зОрей сплело нам вінок
Загадкове і ніжне кохання.
Недоказана сказана мить,
Нероз’єднані з’єднані долі,
Й тиха пісня у серці дзвенить
Бо нитки наші сплутали мОйри.

Нереальна реальність для двох….

Нiколи!

Ніколи не зламаюсь й не скорюсь
Як боляче б рука життя не била
Ніколи ніччю до людей не повернусь
Хай як би обривали мені крила
Ніколи правду на брехню я не зміню
Нехай за це мене і хтось осудить
Ніколи проти себе не піду
Така я є. І доля нас розсудить.
НІКОЛИ!