«Скажи, де стільки літ і зим тебе життя дорогами водило?
В які світи незнані ти ходив, що дні життя сивинами укрило?
Скажи, як не розтратив ти усе у цій рутині, що тебе хлистала?
І як зумів ти зберегти себе у лаві днів, яка щораз палала?
Дай відповідь, я хочу зрозуміти! Адже немає випадкових збігів!
Невже ж можливо долю стріти: у вирі літ, серед життя забігів?
Ти пригорнеш і мовиш тихо: «Це все минуле і воно пройшло…
Ішов до тебе крізь дощі і лихо, я серце ніс - воно тебе знайшло!
Не треба думати, чому так сталось, давай подякуємо Господу за все!
Це завдяки йому зустрілись й поєднались, ми стали цілим: два - одне!»
