Мій вир думок, а в ньому ти…
так хочеться тебе позвати…
І крикнути тобі: «Прийди!
Неможна вічність розривати!»
Весь холод снігу й пустоти
я хочу світлом розітнути…
Щоб серцю мовити: «Лети!»,
у гору руки простягнути…
Наш світ фантазії з зірок
моралі хватить розпинати!
Давай до неба зробим крок
i не дамо нас роз’єднати!
